DW: Чеські ЗМІ наводять думку відомого британського оглядача Едварда Лукаса про те, що Вишеградська четвірка ніби не витримала випробування російсько-українським конфліктом і стала нежиттєздатною. Як Ви це оцінюєте?

Віт Достал: Чехія, Польща, Словаччина, Угорщина грають „в одну дудку“, коли йдеться про територіальну цілість України, про анексію українського Криму Росією, а далі… Далі в кожного своя „дудка“. Варшава активно підтримує присутність у себе військ НАТО, а Празі зБратиславою така присутність нагадує події серпня 1968-го. Несхожість поглядів зумовлена різним історичним минулим: Польща бачить його інакше, ніж Чехія або Угорщина. На відносини з Росією члени V4 також ніколи не дивилися однаково. Наприклад, у 2008-му, під час російсько-грузинського конфлікту, можна було помітити певне протистояння: з одного боку Польща і Чехія, а з іншого – Угорщина і Словаччина. Крім того, мусимо пам’ятати, що Вишеградська четвірка – не унія, а об’єднання, а тож чекати від нього тотожності думок не доводиться. Тому я не можу погодитися з Едвардом Лукасом, який бере під сумнів життєздатність V4.

– Чи можна говорити, що певна криза всередині V4 є також наслідком й кризи української?

Звичайно, за обставин, коли російсько-українська „пожежа“ може перекинутися на цілий континент, не дивно, що дехто сприймає незгоди між чотирма середньоєвропейським державами як виявлення кризи. Але я б тих незгод так не сприймав. У тім річ, що скільки існує V4, стільки й виходить нагору (варто більш-менш загостритися відносинам) – слово „криза“. Я не заперечую українського впливу на вишеградську ситуацію, але разом з тим і не перебільшую його.

– Наскільки реальною може бути декларація V4 про створення спільних бойових підрозділів на випадок „східної загрози“?

В галузі оборонній Прага і Варшава, Братислава і Будапешт співпрацюють давно, але саме тепер їхня співпраця набуває цілком чітких обрисів і, я певен, не залишиться в межах декларації. Упевненості мені додає те, що три держави „четвірки“ мають спільний кордон з Україною, де сьогодні точиться війна (асиметрична, але війна!). Спільні бойові підрозділи матимуть три тисячі вояків, які діятимуть під егідою Північноатлантичного альянсу і Європейського Союзу, а поле їхньої діяльності має бути вельми широке – від участі в подоланні гуманітарних катастроф аж до участі в інтервенції під час тих чи інших збройних конфліктів. Запорукою плідної співпраці є, гадаю, і те що оборонні культури наших країни досить відмінні. Вишеградське бойове угруповання – це водночас і перевірка відкритого ринку озброєнь, тому що всі держави „четвірки“, за винятком Польщі, мають труднощі з фінансуванням воєнних програм, і така спільна програма дозволить їм заощадити на оборонному бюджеті.